Bookshop - Tumblr Posts - Page 2
Given how regularly I visit Boston, it's a crime that I haven't visited the Brattle Book Shop yet.
Did some solo exploring while visiting friends in Boston and found this little book shop near one of the gardens. I guess I live in this alley now?
ig: wherethelostboysmet
Happy World Bee Day!!
I thought this book would be good to share today and during Mental Health Awareness Month 😊
Title: The Music of Bees
Author: Eileen Garvin
Synopsis: A heartwarming debut novel for readers of Eleanor Oliphant Is Completely Fine, following three lonely strangers in a rural Oregon town, each working through grief and life's curveballs, who are brought together by happenstance on a local honeybee farm where they find surprising friendship, healing--and maybe even a second chance--just when they least expect it.
Forty-four-year-old Alice Holtzman is stuck in a dead-end job, bereft of family, and now reeling from the unexpected death of her husband. Alice has begun having panic attacks whenever she thinks about how her life hasn't turned out the way she dreamed. Even the beloved honeybees she raises in her spare time aren't helping her feel better these days.
In the grip of a panic attack, she nearly collides with Jake--a troubled, paraplegic teenager with the tallest mohawk in Hood River County--while carrying 120,000 honeybees in the back of her pickup truck. Charmed by Jake's sincere interest in her bees and seeking to rescue him from his toxic home life, Alice surprises herself by inviting Jake to her farm.
And then there's Harry, a twenty-four-year-old with debilitating social anxiety who is desperate for work. When he applies to Alice's ad for part-time farm help, he's shocked to find himself hired. As an unexpected friendship blossoms among Alice, Jake, and Harry, a nefarious pesticide company moves to town, threatening the local honeybee population and illuminating deep-seated corruption in the community. The unlikely trio must unite for the sake of the bees--and in the process, they just might forge a new future for themselves.
Beautifully moving, warm, and uplifting, The Music of Bees is about the power of friendship, compassion in the face of loss, and finding the courage to start over (at any age) when things don't turn out the way you expect.
My brain is empty, and too tired to think of a good QOTD today 😴
So tell me something good ❤️
#bookstagram #bookish #instabooks #ilovebooks #readinglist #bookblog #readmore #reads #currentread #booknerdigan #readingaddict #avidreader #newread #readallthebooks #booksta #booksandbooks #readaholic #booksparks #booksarelife #bibliophile #bookwormlife #reader #beautifulbooks #bookphotograph #bibliophile
"Коробки"
Джон Константин/Бернард Блек, текст українською. Жанри в теґах.
Фанфік на АО3: https://archiveofourown.org/works/45492709
John Constantine/Bernard Black, Ukrainian language. Genres in tags.
Fic on AO3: https://archiveofourown.org/works/45492709
Бернард - котик, що має котячі вушка, хвостик та приблизно подібні звички.
А книгарня раптом починає порожніти.
Сьогодні Бернард зробив дуже дивне, несподіване, зовсім не приємне, відкриття: книгарня його все-таки почала порожніти.
У плані книжок: деякі полички, що зазвичай тими книжками напхані, світили порожніми місцями, а навіть зазвичай похований під горою книжок Головний-Стіл-Для-Книжок уже під ними виднівся! Так, лише одним куточком (дуже привабливим, треба сказати, куточком, але в Бернарда зараз не весна, тож він про це не думав) та повною від того кутка ніжкою, але все-таки!
Погано, дуже погано. Невже навіть його спосіб продавати книжки може привести до аж таких кардинальних у книгарні зникнень?!
Тому Бернард був сьогодні дуже незадоволений. Він повторював собі під носик це запитання, точно кожного разу хтось відповідав «Зникнення книжок – нонсенс, і зовсім не твоя провина», пушив милі пухнасті вушка й тримав дибом хвостика, через що покупці не раз побоювалися навіть до каси підійти. Їм же на користь! І книгарні на користь. Книгарня має бути напхана книжками. Крапка!
Коли Бернард он якраз муркнув це собі під носик, поки готував собі же чаю, до книгарні повернувся другий її мешканець – Джон Константин. Він оминув покупців, що здивовано озирнулися на його щасливу усмішку, скинув із себе пальто, як жодному з покупців робити заборонено, та пішов за фіранки на кухню. Тут усі погляди, що його переслідували, згаснули, але опустімо це.
Джон зайшов на кухню, побачив там незадоволеного Бернарда, каштанові ніжні вушка якого вже повернулись у сторону звуку, та обійняв самого Бернарда за животик, аби ткнутися носом поміж тих самих ніжних вушок.
- Привіт, котику, - відказав туди стиха; поцілував праве вушко. Воно у відповідь – ніжненько сіпнулося.
Бернард, що до цього був дуже незадоволений, зачаровано зажмурився; обернувшись, обійняв Джона поперек грудей та розслаблено замуркотів, коли хвостик його встиг схопитися за Джонове стегно.
- Коханий, - муркнув у відповідь, бо дуже-дуже скучив: Джон пішов уранці, коли Бернард іще спав, і це сильно засмутило. Бернард, як киця домашня та дуже прив’язана, засмучувавсь, якщо не видував коханого задовго. – Хочу на ручки.
- Ходи на ручки, - погодився Джон легко, бо й Бернарда йому тримати було легко. Той обійняв його ніжками за талію, сховався біля шиї та муркотіти продовжив саме туди, заспокоєний погладжуваннями по голівоньці. – Отак. Такий ти в мене теплий коханий котик. Я бачив, у тебе щось сталося, ти був чи то роздратований, чи то засмучений…
- Книгарня спорожніла, - пояснив Бернард уже без натяку на роздратування. – Мені це не сподобалось. Я не хочу, щоби книгарня стояла порожня, це ж усе-таки книгарня! Що же мені читати відтак?
Джон знову поцілував пухнасті вушка.
- Ми же з тобою можемо замовити нові, невже забув? – запитав, коли стикнулися поглядами. – Задзвонимо до видавництв, замовиш іще, і не порожнітиме. Домовилися, котику?
Бернард знов опустив ніжні вушка – тільки тепер з іншого приводу.
- Я не хочу спілкуватись із людьми сьогодні, - пояснив, відвівши в сторону зажурений погляд. – Вони дурні. Одна нахаба затягнула сюди псину! Справжню дворову псину! Він мало не вкусив мене за хвостик! – І, притуливши хвостик до животика, накрив його ручками. – Вони сьогодні мене дуже сильно розчарували. Досі хочуть якихось книжок, після того, що посміли мені зробити!
Усадивши Бернарда на стільницю, Джон обережно розвів його ручки, що на хвостику, та поцілував самий його кінчик, лагідно та ніжно.
- То проженімо всіх і влаштуймо вечір виключно на двох, - запропонував, коли Бернард далі муркотів у його обіймах. – Зготуєш нам смаколиків, котику?
- Зготую, - усміхнувся той сонячно; вушка його розправилися, хвостик – погладив Джона по підборіддю, а зелено-бронзові оченята засяяли. – Чого хоче мій коханий?
- Хочу щось, що нагадуватиме смаком тебе, - шепнув той, підсунувшись під самі Бернарда губки – ті самі, червоненькі, пухкі й дуже солодкі на поцілунок губки. – Або просто достатньо поживне, щоби відновити після клятих демонів сили й насолодитися твоїм смаком напряму. Домовилися?
- Домовилися. Ходи до мене, коханий.
Бернард розмуркотівсь уже інакше – податливіше; обійнявши Джона й за шию, сам почав поцілунок, поки Джон фоном огладив його стегна, животик та бочки, би насолодитися привабливим сексуальним об’ємом. Бернарда можна було би назвати вушастою булочкою чи вушастою хмаринкою, не інакше. Він іще й застогнав так ніжно, так ніжки податливо розвів – напевно був уже збуджений, залишилося тільки забратися рукою вниз та перевірити…
- Покупці, мій любий, - обізвався сам Бернард, а муркотливий його голос тремтів, і Джону захотілося цілувати його більше, глибше, пристрасніше, мокріше. – Спочатку вони, а потім-… потім перевіриш мене на вогкість. Навіть якщо вже все зрозуміло…
- Звісно, кошеня. Приватність, - усміхнувся Джон йому в заціловані червоненькі губки. – Зажди-но тут. Нікуди не тікай. Справа двох хвилин, сам розумієш.
Вигнати покупців – і справді справа двох хвилин. А от задовольнялися значно й значно довше, би вже за деякий час закінчити в убиральні, під потоком тепленької водички. Бернард тоді сам на нього сів, а Джон, якому таке подобалося ледве не найбільше, мало не втратив од цього глузд.
Дзвонили до видавництва вже на наступний день. Книгарню, до речі, Бернард не відчинив – бо поки що жадав приватності, бажано такої, щоби розділеної з Джоном. Той абсолютно цьому не опирався, навпаки: погодивсь із задоволенням, а тому Бернард дзвонив у видавництво не просто в спокої, а ще й у Джона на ручках: той час од часу цілував його вушка та гладив животик, найчутливіше котяче місце, звісно, якщо не враховувати те, що поміж ніжок. Туди його рука спустилась уже невдовзі, але виключно з дозволу – Бернард відкинувся йому на груди, коли договорив, і сам же затягнув у поцілунок, муркотінням лише підсиливши бажання обох.
Книжки, як виявилося, приїхати мали якщо не завтра, то післязавтра. Але приїхали за два дні, із цілим запізненням: за цей час книгарня встигла втратити ще кілька десятків екземплярів свого вмісту, який утрачати не мала, і тому Бернард знову ходив незадоволений.
...але справді потішився, коли побачив крізь віконце, що на подвір’я йому нарешті вивантажили десь штук сім чи вісім коробок.
- Коханий! – обізвався до Джона, що після роботи затягнув свого котика на ручки й дрімав у нього поміж вушок. – Книги привезли. Ти мав рацію, коли казав, що то станеться сьогодні.
Джон не розплющив очі, але всміхнувся; торкнувся животика, від чого Бернарда приємно пробрало, а Джону стало ще приємніше.
- То ходімо їх розберемо, - запропонував.
Бернард безшумним поступом вибрався з його обіймів, хоч і зовсім не мав на це бажання, і першим направився по коробки, які ще треба було затягнути всередину й розпакувати в принципі: у сенсі, витягнути книжки, розставити їх кудись, потім іще постраждати над документами… Але спочатку – вивантажити вміст, так.
Джон підійшов уже за хвилинку, і вони обидва встали на порозі. Бернард помахував хвостиком, задумливо розглядав коробки, а потім, опустившись, узяв одну з них собі. І незадоволено муркнув, коли замість того, щоби встати, гепнувся чутливою гарненькою дупкою на підлогу.
- Понапхали! Коханий, воно заважке, - обурився, опустивши розчаровано вушка. – Чи то я заслабкий…
- Ні, воно заважке. Ходи-но, я допоможу, - зачарований цією ніжною милотою та ще й незадоволеним «мурк», усміхнувся Джон; опустившись, узяв коробку собі та зціпив од не меншого обурення зуби: Бернарда тримати легше, чим цю кляту картонну книжкову Пандору. – От же ж…
Бернард підхопився з підлоги, нашорошивши вушка назад, і поспішно взявся під відносно вільну частину коробки, щоби його коханому не довелося тягати все самому. Щоправда, Джону не те щоби було насправді аж так важко, але неприємність він відзначити встиг.
А потім сталося дещо цікавіше.
- Зажди-но, - обізвалися вони водночас, так і не зрушивши з місця.
Зелено-бронзові оченята Бернарда знову засяяли – він неймовірно обожнював, коли ставались отакі от милі моменти.
- Я перший, - нап’явши від задоволення хвостика, вирішив він. – Ми робимо дурню, коханий. Краще перетягнімо самі книжки.
- Я намірявся запропонувати те саме, кицю, - вигнув брову Джон, утім, абсолютно не здивований. За п’ять років шлюбу то вже був не перший такий випадок, а тим паче – і не останній. – Опустімо це на три чорти й візьмімо її вміст.
- Візьмімо.
Коробка опустилася на землю (точніше, плитку), вони обидва опустилися також і, понабиравши книг у руки, понесли то все всередину. Там Бернард відставив на момент свої, а потім – упевненим байдужим рухом зсунув із Головного-Столу-Для-Книжок те, що на ньому лежало. Саме туди й наказав складати все нове. Ах, не вперше не востаннє…
Наостанок залишилися лише самі порожні коробки; Джон хотів був скласти їх стосом, аби затягнути за раз, але зібрати зумів не всі – одну Бернард затягнув власноруч, причому – із таким зосередженим виразом миленького личка (його хвостик іще знову нап’явся, чим уявнив вигин пругкої дупки), яке Джон уже цілий день не бачив.
Коробку Бернард узяв не найменшу, але й не найбільшу; вона йому ще при розпаковуванні сподобалася – принаймні, так Джону пригадалося. Він затягнув свій картонний стос також, зачинив, нарешті, двері, а коли зайшов, одклавши в сторону тягар, - то побачив те, чого побачити… не сподівавсь, але зовсім не здивувався.
Бернард, задоволено зажмурившись та сонячно усміхнувшись, іще й вушка розпушивши, сидів у коробці, склавши на колінках ручки. Кінчик його пухнастого хвостика мірно похитувавсь у такт задоволення, і в Джона серденько оскаженіло від цієї милоти. Він дихати побоявся, би тільки не переполошити цей момент, це ніжне котяче щось; Бернард іще якраз трохи повозився, мабуть, аби всістися зручніше, а потім розплющив оченята й розставив приязно ручки:
- Коханий!
- Іду-іду, - усміхнувся у відповідь Джон; зачинивши поспіхом двері, підійшов до Бернарда й усівся на підлогу поруч, а вже за момент – почув розніжене чарівне муркотіння. І знов, як зачарований, цілував вушка, теплі, пухнасті, милі каштанові вушка…
Barts Books is a home converted into a bookshop in Ojai, California. The outdoor section is my favorite but honestly I could spend hours wandering the whole place. (Also if you do letterbox hunting there’s an adorable one here)
have a couple memes
On my way to the bookstore to buy the Odyssey, my book was from the library so had to returned it. T T
Also I may or not buy more books..... will see......
books expensive, restrain oneself.....
I love finding little bookshops like these. All it needs is a cute cafe round the corner that serves mochas and green tea, and for the shop assistants to get rid of those unsightly little brats hanging about the shelves. Ugh, squeeee!
Koun Maanega? Sab Se Kathin Hai Saral Hona!
Being a booworm means going to the bookshop, telling to yourself "I won't buy anything, I'll only look what they have here, I already have enough books" and then getting out with twice the books that were in your to-read list.